лого
Гаряча лінія: 071-301-73-52 (Фенікс); 071-404-69-29 (щодо питання безвісти зниклих і обміну полоненими*) ombudsman_dnr@mail.ru

З початком збройного протистояння на південному сході України Донбас опинився на межі гуманітарної катастрофи. Люди втрачали рідних і близьких, роботу і житло. Багато з них були змушені залишити свої домівки і поїхати, рятуючись від регулярних обстрілів. Постраждалими в ході військового конфлікту визнані більш ніж шість тисяч чоловік. Сотні громадян ДНР опинилися в полоні на території України. Як Донбас справляється з наслідками війни, в інтерв’ю RT розповіла Дар’я Морозова – Уповноважений з прав людини в Донецькій Народній Республіці.

– Ми знаємо, що ви зараз готуєте черговий обмін полоненими. Останній великий обмін між Україною і Республіками Донбасу відбувся 27 грудня 2017 року. Україна тоді обміняла 233 затриманих громадянина ДНР на 73 українських полонених. Чому так довго не вдавалося перейти до наступного раунду?

– Головна, на мою думку, причина в тому, що у колишнього українського керівництва просто не було наміру проводити цей процес. Не було бажання ані забирати своїх громадян, ані віддавати наших. Підготувати обмін насправді можна дуже оперативно – за кілька днів погодити всі юридичні питання і привезти людей на лінію розмежування. Після виборів президента України відбулася ротація в команді українських переговірників – і робота зрушила з мертвої точки. Принаймні, ми хоча б почали обмінюватися листами. Українська сторона підтвердила, що на її території залишаються наші громадяни, які підлягають обміну, але все впирається в алгоритм «процесуального очищення» затриманих, який вже два роки шукає і не може знайти українська сторона.

– Що це означає?

– Частина затриманих перебувають під слідством або в процесі судового розгляду. Українська сторона наполягала, аби процес відбувався коректно з точки зору українського законодавства. Але той механізм, який вони запропонували зараз, нас не влаштовує.

– Що це за механізм?

– Вони пропонують поміняти запобіжний захід людям, які зараз знаходяться під судовим розглядом або під слідством, і відпустити їх під особисте зобов’язання. Що таке особисте зобов’язання? Людина може спокійно переміщатися по всьому світу, але зобов’язана з’явитися за повісткою на судове засідання. Якщо не з’явиться, запобіжний захід може бути знову змінено на утримання під вартою, її оголосять у розшук. З власного досвіду можу сказати, що 95% тих людей, яких видадуть під особисте зобов’язання, коли отримають повістку на чергове судове засідання, просто відмовляться їхати на Україну. Знову ж таки, ми не знаємо, яким буде судове рішення – виправдувальний це буде вирок або обвинувальний. У людини немає гарантій, що суддя не змінить запобіжний захід на утримання під вартою. Відповідно, люди на засідання не поїдуть. Ми були з цією ініціативою категорично не згодні і запропонували свій механізм – з урахуванням українського законодавства.

– Який?

– Надати гарантії, що в разі обвинувального вироку люди будуть помилувані президентом України. Зараз українська сторона в принципі погодилася з цим. Але гарантій, що наші громадяни будуть звільнені після вироку, наразі немає. Відповідно, ми чекаємо на ці гарантії, після чого будемо повністю готові йти на обмін.

 – Про яку кількість затриманих йде мова?

– Станом на зараз ми встановили на території України місцезнаходження 88 осіб. У свою чергу, українській стороні ми підтвердили 50 осіб. Але це не остаточні цифри. Робота по них ведеться. Ми українській стороні скерували додаткові запити на кілька десятків громадян.

– Які ще є складнощі?

– Поки не вдається дійти згоди щодо того, як коректно встановити тих, хто включений до списків на обмін, але матиме бажання залишитися на території України або взагалі відмовиться брати участь в процесі обміну. Спочатку домовилися всіх привезти на лінію розмежування і провести верифікацію на місці. Але, на жаль, представники української сторони на останньому засіданні повідомили, що в односторонньому порядку розробили якусь анкету – яка не була узгоджена з нами.

– З початку конфлікту вам вдалося повернути додому більше 1200 полонених. Чи вдасться врешті-решт виконати шостий пункт Мінських угод і обміняти всіх на всіх?

– Думаю, що поки це неможливо. Тому що Україна постійно затримує нових людей за участь у збройному конфлікті. Поки це не припиниться, ми будемо знову і знову проводити обміни. Знову ж, погана тенденція в тому, що українська сторона знову почала політизувати процес. А це питання суто гуманітарного характеру. Ми людям вже дали надію, що їхні близькі скоро опиняться вдома. І ми просто не маємо права зараз цього не виконати.

– Ми знаємо, що ви зверталися до міжнародних організацій з проханням здійснити моніторинг утримання військовополонених на території України.

– Україна заперечує сам факт наявності таємних в’язниць, де містяться полонені. Але ж це вже відображено в публічних звітах ООН, де чітко вказано, що такі в’язниці існують в Харкові, Старобільську та Маріуполі. І розписані конкретні види катувань. Я, звичайно, дуже вдячна міжнародним організаціям. Ми постійно повідомляємо їм про те, що до конкретних громадян в цих в’язницях застосовують знущання. І завдяки їхній увазі людей перестають бити і катувати.

– Жоден з високопоставлених українських військових та посадових осіб, які винні в злочинах проти мирного населення в Донбасі, не поніс покарання. У чому, на вашу думку, причина?

– Ми звертаємо на це увагу міжнародних організацій постійно – починаючи з 2014 року. ООН з прав людини регулярно випускає звіти, де вказує на порушення прав людини. Міжнародний комітет Червоного Хреста і місія ОБСЄ, які присутні на території Донецької Народної Республіки, також здійснюють постійний моніторинг.

Уряд України зараз не зацікавлений в тому, аби винні несли відповідальність. Але я хочу нагадати, що обстріли житлових будинків і об’єктів цивільної інфраструктури, в результаті яких гинуть і отримують каліцтва мирні люди, – це військові злочини, а вони не мають терміну давності. Всьому свій час – кожен нестиме покарання, на яке заслуговує.

– Чи можна сказати, що Донбас уже якось оговтався від конфлікту? І чи можна назвати сьогоднішню ситуацію мирним життям?

– Мирним життям, на жаль, це назвати складно. Ми і наші діти чуємо розриви снарядів, відгомони війни. Просто всі вже звикли. У 2014 році ми почали з нуля будувати свою державу. Було важко, коли ти заходиш у магазин і розумієш, що всі полиці порожні. Коли люди, які звикли до нормального, цивілізованого життя, раптом опинилися в стані війни і розрухи. Але я вважаю, що за п’ять років Республіка стала повністю автономною, самостійною. Зараз ми розуміємо, як розвивати економіку, як керувати нашою країною. Це не територія України. Ми на своїй землі, ми хочемо, аби нас просто залишили у спокої.

 – Особливе занепокоєння викликають випадки, коли отримують поранення і гинуть діти. На території Донбасу велика кількість мін і снарядів. Чи проводиться профілактична робота?

– Так, звісно! Дуже активно працює МНС ДНР. Вони організують спеціальні заняття в школах, де докладно розповідають, що робити в тій чи іншій ситуації.

– Скільки громадян ДНР визнані потерпілими в результаті військового конфлікту?

– Починаючи з 2014 року таких порядку 6820. Це ті, хто звернувся за допомогою до держави. Дуже багато переселенців зареєстровано на території Донецької Народної Республіки. І справа навіть не в тому, що у когось будинок частково або повністю зруйнований. Житло може знаходитися в «сірій зоні», куди люди просто не можуть повернутися через регулярні обстріли. Або будинок залишився за лінією розмежування, і люди не хочуть туди їхати через політичні переконання. Частина з них орендують квартири або живуть у родичів. На території Республіки також функціонують соціальні центри, де мешкають близько 1650 чоловік. У людей є дах над головою, можливість отримувати гуманітарну допомогу та медичне обслуговування, працювати і водити дітей до школи. Ми намагаємося, аби їхні права були так само захищені. Деякі вже отримали компенсацію за зруйноване житло.

– Яка ситуація щодо зайнятості населення? Чи є робочі місця?

– Робочі місця є, близько 40 тис. вакансій. Республіка зараз потребує висококваліфікованих фахівців з різних галузей. Якщо людина бажає працювати, вона роботу знайде. Звичайно, є і ті, які кажуть: мовляв, ми працювати не хочемо, нічого робити не будемо, держава нам зобов’язана. Але, я думаю, такі громадяни є в будь-якій країні.

– Скажіть, що саме вас як Уповноваженого з прав людини найбільше турбує зараз?

– Порушення режиму тиші, обстріли цивільних об’єктів. Це є прямим порушенням міжнародного гуманітарного права, Женевських конвенцій. Поки будуть стріляти, про дотримання прав людини на території ДНР не може бути й мови. Тому що найголовніше право – це право на життя.

Джерело: РТ