лого
Гаряча лінія: 071-301-73-52 (Фенікс); 071-404-69-29 (щодо питання безвісти зниклих і обміну полоненими*) ombudsman_dnr@mail.ru

Уповноважений з прав людини ДНР Дар’я Морозова розповіла в інтерв’ю РІА Новинам про те, що в Донецьку чекають від другого туру виборів президента України, про перспективи обміну полоненими з українською владою і про те, чого чекає від мінського процесу.

– У неділю в Україні відбудеться другий тур президентських виборів. Щось зміниться після цього у процесі мінських перемовин і у виконанні мінських домовленостей?

– Сподіваюся, що після другого етапу виборів на території України буде прийняте політичне рішення і обмін (полоненими), якого ми чекаємо вже півтора року, нарешті відбудеться. Це всього-на-всього залежить від політичної волі головних представників України.

– Чому обмін не відбувся під час виборів, як багато хто сподівався? Адже для чинної української влади це був би непоганий піар-хід.

– На наші пропозиції поміняти «всіх встановлених на всіх встановлених» українська сторона офіційно не відповіла. Якби українська сторона хотіла поміняти, у нас є формула, у нас є готові списки, ми давно це могли б зробити. Значить, українська сторона не зацікавлена в поверненні та видачі конкретних людей зі списків.

–   Якщо переможе Володимир Зеленський, вам легше буде працювати з українською стороною, домовлятися з ними?

– Дуже складно домовлятися з людьми, які заздалегідь в інтерв’ю кажуть, що перемовини вести зі сторонами (конфлікту) не мають наміру. У мінському меморандумі чітко прописано, що сторони конфлікту повинні домовлятися між собою. Сторони конфлікту визначені – це Донбас і територія України. Відповідно, поки учасники переговорів не будуть налаштовані на розмову з нами, миру, на жаль, не буде.

Якщо це буде і далі політизуватися, виводитися у геополітику і так далі, значить, будемо далі жити, як жили. Але я щиро сподіваюся, що наш конфлікт буде незабаром вирішений.

– Обидва кандидати в президенти – Порошенко і Зеленський – кажуть, що хочуть відсунути Віктора Медведчука від мінських переговорів. Що ви думаєте з цього приводу?

– Із паном Медведчуком ми досягли досить значних результатів. Серйозних результатів, які в першу чергу пішли на користь звільненим. Я би хотіла, аби такі результати були і в подальшому. На жаль, з учасниками переговорів, які під час відсутності Медведчука приїжджають до Мінська як офіційні представники (України), дуже складно домовлятися і мати такі результати. Тому я все ж таки хочу бачити в переговорному процесі тих людей, які можуть приймати рішення і приносити результати не тільки для своєї держави, а й для людей, які в ній проживають.

Можу сказати щодо своєї підгрупи: офіційні представники, як Медведчук, так і (Ірина) Геращенко, практично не з’являються на переговорному процесі. Приїжджають новопризначені представники, які кажуть: у нас є чітка директива, що вам сказати, і ми не уповноважені більше нічого тут обговорювати. Як з ними можна знайти якийсь компроміс? Тому ми чекаємо, закликаємо, наполягаємо, аби до Мінську почали їздити, конкретно до моєї підгрупи, повноважні представники, які будуть шукати компроміс і домовлятися. Гуманітарну підгрупу не можна направляти в політичне русло, там повинні прийматися робочі оперативні рішення.

Від кожного нашого питання на порядку денному залежить людське життя. Це обмін військовополоненими, зниклі безвісти, підписання декларації проти катувань, таємні в’язниці і т. ін. ДНР готова підписати цю декларацію, але українська сторона вже півтора року відмовляється зробити це.

– Скільки зараз ваших полонених Україна готова виставити на обмін?

– Ми не відштовхуємося від того, «скільки Україна готова». Ми відштовхуємося від мінського меморандуму, 6 пункту, де чітко вказано: обмін «всіх на всіх» або перехідна формула «всіх встановлених на всіх встановлених». Українська сторона категорично не бажає виконувати дані зобов’язання.

Станом на зараз ми запитуємо на обмін 98 осіб. Але українська сторона відповідає, що не віддаватиме звинувачених у вчиненні злочинів, не пов’язаних із конфліктом, і тих, хто був обвинувачений за особливо тяжкими статтями. Проте в своїй черговій пропозиції про обмін вони кілька місяців тому пропонували «72 на 19». Коли я почала аналізувати даний список, я побачила, що в ньому 13 осіб обвинувачуються за статтями, не пов’язаними з конфліктом, і 3 людини обвинувачуються за особливо тяжкими статтями. Тобто українська сторона порушує свої ж усні твердження про те, кого вони не віддаватимуть, тому ми не бачимо ніяких перешкод виконати ту функцію, яка прописана в мінському меморандумі: «всіх на всіх» або за перехідною формулою «всіх встановлених на всіх встановлених». На даний момент українська сторона повинна звільнити 98 осіб, які ними офіційно підтверджені.

– А ваша сторона скільки готова звільнити?

– На даний момент нашою стороною офіційно підтверджені 15 осіб. Це тільки по ДНР. Українською стороною скеровані додаткові запити на встановлення даних про інших людей. Але сталася така ситуація. На початку переговорного процесу цього року ДНР була готова надати всю запитувану Україною інформацію. Але я попросила надати мені письмову відповідь на три запитання. Перше – відповідь на нашу пропозицію про обмін «всіх встановлених на всіх встановлених». Друге – з приводу односторонньої видачі громадян РФ, які були включені до списку на обмін 27 грудня 2017 року, але потім виключені перед обміном (Україною) в односторонньому порядку без обговорення з нами. Тому ми вважаємо, що цей обмін ще не закінчений. Будь ласка: так або ні.

І третя позиція – щодо цих категорій (обвинувачені у злочинах, не пов’язаних з конфліктом, і обвинувачені за особливо тяжкими статтями – ред.) Я не розумію їхню позицію: то ми їх віддаватимемо, то не віддаватимемо, тому мною було поставлене запитання: як Україна збирається далі вести переговорний процес, буде поділ на категорії чи не буде?

Представник (України) пані Геращенко сказала, що протягом двох днів надасть всі письмові відповіді. У свою чергу, я повинна була у відповідь на лист пані Геращенко надати всю інформацію за рештою осіб, яких вони розшукують на нашій території. На жаль, пройшло майже п’ять місяців, але відповіді від пані Геращенко я так і не побачила.

Кожного «Мінську» ми просимо ці письмові позиції, після чого ми будемо готові в той же день надати всю інформацію, яку запитує українська сторона. У ДНР повністю готові всі відповіді на останній запит української сторони з приводу додаткових прізвищ у списку. Ми повністю готові надати цю інформацію про осіб, яких вони запитують. Це була домовленість у присутності ОБСЄ.

– У березні екс-підполковник СБУ Василь Прозоров дав прес-конференцію, де розповів про таємну нелегальну в’язницю, яка існувала в аеропорті Маріуполя. Чи вона досі існує?

– Думаю, що вона і зараз існує. Станом на 27 грудня 2017 року, коли у нас був дуже великий обмін, вона ще сто відсотків існувала. Дуже багато колишніх військовополонених кажуть, що їх теж там утримували. Вони пройшли через всі ці звірства.

Станом на зараз на території України ми розшукуємо 254 людини. З них тільки 98 офіційно підтверджені Україною. Де знаходиться решта, та чи вони живі, ми сказати не можемо.

У будь-якому випадку мною, як Уповноваженим, були скеровані відповідні листи до міжнародних організацій з метою моніторингу того, чи існує вона зараз на території України. Тепер я чекаю реакції на ці листи. Це все розглядається міжнародними організаціями. У мене питання до міжнародного співтовариства – де реакція на це? А реакції немає.

– До яких організацій ви скерували запити?

   До МКЧХ, представництва ОБСЄ та (бюро) ООН з прав людини.

– Саме за фактами, викладеними Прозоровим?

– Звісно так.

– А наскільки відкриті для міжнародних спостерігачів ваші в’язниці? Чи можуть ООН і ОБСЄ проконтролювати умови утримання там?

– Будь ласка. Нещодавно полонених, утримуваних, яких запитувала українська сторона, відвідував координатор робочої підгрупи пан Тоні Фріш. У нього була можливість поговорити з усіма, хто був у списку. Він провів конфіденційні бесіди, і будь-яких побажань, конфіденційних рекомендацій (для ДНР) він не висловив. Він також сказав у ЗМІ, що повністю усім задоволений. Ось наскільки ми відкриті.

– Скільки установ на українській стороні ви просили перевірити пана Фріша?

– Маріуполь, Бахмут, Старобільськ і Харків. Там є СІЗО, там є колонії. Це офіційні повністю (дані – ред.).

І ми попросили, аби в Тернополі пан Фріш поговорив із Юлією Просоловою. Це дівчинка, яка була затримана представниками СБУ. Обвинувачується, вже засуджена за те, що нібито вона підірвала полковника Хараберюша в Маріуполі, гучна справа була. Ми дуже стурбовані станом її здоров’я та попросили Фріша її провідати. Але поки ми не знаємо, чи буде він допущений до неї чи ні. Ані до Старобільську, ані до Бахмуту, ані до Харкова він не був допущений. Тільки до Маріуполя, у СІЗО … І більше українська сторона не допустила його до жодної в’язниці.

Зараз я чекаю реакцію ОБСЄ на те, що посла ОБСЄ пана Фріша не допустили до в’язниць на території України, які нами були заявлені. Мені тут цікава реакція ОБСЄ, але для мене це доводить в черговий раз, що українська сторона боїться показувати людей, які містяться у їхніх місцях позбавлення волі.

Він в Маріуполі зміг відвідати шість осіб заявлених, після чого він приїхав на нашу територію, відвідав тут 11 осіб. Плюс ще на території ЛНР додатково.

– У Республіці ходили чутки, що ваша сторона запросила на обмін Володимира Рубана …

– Так, правда. Це було зроблено через кілька тижнів або місяців після його затримання. Поясню чому. До мене звернулися звільнені колишні військовополонені (ДНР), яких колись звільняв пан Рубан. Із дуже великою вдячністю до нього, тому що він дійсно їздив, витягав їх по батальйонах, незаконних тюрмах, привозив на нашу територію. І багато людей до нього дійсно дуже добре ставляться. Багато (колишніх) полонених почали дзвонити і казати: давайте якось допоможемо людині, адже він колись допоміг нам.

Але тут питання до іншої сторони: тим солдатам, яким допоміг звільнитися пан Рубан (з полону в ДНР). Чому це робить знову наша територія, наші хлопці? Адже йому зобов’язані звільненням дуже багато українських солдат. Тим не менш, ніхто не зміг за нього заступитися …

На підставі закликів, дзвінків, заяв від наших колишніх військовополонених я з дозволу керівництва Республіки подала його до списку на обмін. І ніякого іншого підґрунтя або зв’язку, які потім почала вбачати українська сторона, там немає. Тільки нормальні людські відносини. Усе. Не більше.

Але українська сторона почала в цьому вбачати злий намір – значить, звинувачення абсолютно правильне, він пов’язаний із ДНР. Я ще раз повторюю: немає такого наміру, керувалися тільки нормальними моральними якостями, нормальним ставленням.

– Чим Рубан займатиметься в ДНР, якщо вам його віддадуть?

– Я думаю, що пан Рубан не збирається на нашу територію. Я знаю, що він не винен. Я думаю, що він і далі буде сидіти (у Києві), доводити свою невинуватість, тому що він людина честі і він не дозволить просто так залишити свою кримінальну справу.

– Днями його і Надію Савченко звільнили з-під арешту. Це підготовка до обміну?

– Так, я щиро рада. Обмін і процесуальні дії, які відбувалися в залі суду, – це дві різні речі. Я тут не бачу зв’язку. Але тим не менш я дуже рада була це чути.

Можу пояснити своє добре ставлення до пана Рубана. Це стосується тих моментів, коли СБУ почали займатися процесом обміну. Пан Рубан стільки разів давав мені слово офіцера – він його жодного разу не порушив. На жаль, працівники СБУ, які зараз займають певні посади, які давали слово офіцера, неодноразово його порушували.

– Ви передаєте українській стороні не тільки військовополонених, але і кримінальних в’язнів, які відбувають покарання на території ДНР. Як відбувається цей процес?

– Головою Республіки 15 листопада 2015 року було підписане розпорядження про переміщення засуджених до конфлікту. Законної сили набуло в 2016 році, і в лютому ми вперше передали засуджених, які самостійно висловили бажання продовжувати відбувати покарання на території України. Це категорія (осіб), які були засуджені до конфлікту і які мають реєстрацію в інших областях. Зазвичай, вони не мають можливості короткострокових і довгострокових побачень (з рідними). Багато хто з них мають старих батьків, малих дітей, яких вони не бачать. Не кожна мати візьме дитину і вирушить до зони бойових дій, тому ми пішли на цей гуманний жест і добровільно передаємо тих, хто цього бажає, на територію України.

Було укладено угоду між Уповноваженими з прав людини ДНР і України. На даний момент ДНР передала близько 200 осіб на територію України.

У нас майже готова партія з 42 або 47 осіб – не можу точно сказати, тому що періодично змінюються цифри – для переміщення на територію України.

Зараз на черзі стоять ще близько 300 осіб. Українська сторона передала нам список на 463 людини, які бажають відбувати покарання на території України. Проаналізувавши цей список, ми з’ясували, що 11 людей ніколи не зверталися із подібними заявами. Крім того, багато хто з них вже були відпущені – термін покарання вже закінчився. За фактом там близько 300 осіб – 182 зі списку України і 111 осіб, які звернулися до наших органів, до мене з проханням про переміщення на територію України.

– А передаєте Україні ув’язнених з інших районів Донецької області, підконтрольних Україні, а не ДНР?

   Якщо проживають там родичі і у них є на це підстави – так, звісно.

– Україна вам передає ув’язнених, які походять з Донецької області?

– Ні, українська сторона відмовляється. У нас теж є такі люди, які були засуджені до конфлікту і хочуть відбувати покарання на території ДНР, але українська сторона на такий жест доброї волі не йде. Ми – в односторонньому порядку.

Джерело: РІА