лого
Гаряча лінія: 071-301-73-52 (Фенікс); 071-404-69-29 (щодо питання безвісти зниклих і обміну полоненими*) ombudsman_dnr@mail.ru

Україна у свідомості людей давно зарекомендувала себе як держава-терорист. Тисячі загиблих жителів Донбасу, десятки терактів і диверсій, вбивства журналістів і тортури в тюрмах для військовополонених і політв’язнів – все це мало місце і продовжується зараз.

Нещодавно стала відома шокуюча інформація щодо таємної в’язниці в аеропорті Маріуполя, де карателі «Азова» били, страчували і просто торгували полоненими за 2-3 тисячі доларів. Так звана «бібліотека» проіснувала якнайменш до кінця 2018 року, жоден зі спостерігачів з Європи її «не помітив». Втім, якби і «помітив», що б він міг зробити? Україні, здається, на цій війні дозволено буквально все, і винним, якщо їх взагалі назвуть, нічого за це не буде – адже надто серйозною стала політична гра.

Агентство новин «Харків» знайшло людей, які побували в українському полоні, відчули всю лють нацистських батальйонів і СБУ. Кожного з них катували, погрожували розстрілом, били, морили голодом, ламали і прострілювали кінцівки, залякували вбивством родичів. Кожному пред’являли неправдиві звинувачення і вели абсолютно сфабриковані справи, суди відмовлялися помічати весь абсурд і правду, як не помічали побої на тілах ув’язнених. Але, на щастя, все закінчилося вдало – вони витримали, повернулися в Донецьк під час обмінів полоненими і продовжують жити, в той час, як на Україні досі відкриті їхні кримінальні справи.

Герої сюжетів, чиї історії будуть опубліковані на нашому сайті в декількох матеріалах, доклали значних зусиль, адже нелегко знову згадувати минуле і ділитися, мабуть, найбільш важким періодом життя. Страх перед невідомим і побоювання за свою долю робить тебе заручником в першу чергу самого себе, а постійні тортури остаточно вбивають будь-яку надію. Але вони впоралися. Ці історії про людей, які побачили пекло і залишилися живими.

ІСТОРІЯ 1

Петрук Олена Володимирівна раніше проживала в Харкові, поки 29 квітня 2015 року її не схопили співробітники СБУ і карателі «Правого сектора»*.

«Все сталося швидко, – згадує Олена. – Я була в центрі міста, під’їхав автомобіль, з усіх дверей вийшли чоловіки в формі, мене вдарили, надягли лантух на голову, наручники і повезли в СБУ. По дорозі мене били і сказали, що зі мною розмовлятиме особисто Ярош (лідер «Правого сектора»* в 2013-2015 роках, – прим. ред.)».

Стаття 258 КК України – сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації). Саме цей пункт приписують більшості ув’язнених, часто це доповнюється підкиданням в речі бойових предметів, зброї. 1 травня Олену привезли додому, провели обшук і в кухонному столі несподівано знайшли гранату, яку, як каже сама постраждала, миттю раніше з-під куртки дістав сам співробітник СБУ і підклав її у ящик. Так у Олени з’явилося ще одне, тепер основне звинувачення – стаття 263 КК України, незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.

Її били – часто і багато. Побої знімати відмовлялися, в суді їх ніби не помічали, а медики в колонії раз у раз намагалися збрехати – стверджували, що «поганий стан Олени через відсутність однієї з нирок», яких насправді було дві.

«У мене були зламані пальці на руках, перенісся, розбиті губи. Ногу два рази прострелили в «тире», ще залізною битою пробили. Вони таким чином хотіли змусити мене підтвердити свідчення СБУ і підписати визнання, – згадує Олена. – Спочатку не було вибору, тому я підписала їхній документ. Але пізніше за порадою адвоката в суді письмово відмовилася від цього в зв’язку з тим, що ці свідчення були отримані під моральним і фізичним тиском».

Умови утримання у в’язниці типові для більшості колоній: о 6:00 підйом, з 22:00 сон, одна година прогулянки, в понеділок і четвер прийом душу. Протягом восьми місяців Олена їла лише курячий бульйон, а пізніше і зовсім з того, чим там годували, могла тільки пити, тому що таку їжу їсти неможливо. На питання, чому співробітники СБУ били полонених, Олена каже, що, можливо, так зривали свою злість:

«Одного разу навіть погрожували привезти мою дочку, зґвалтувати і віддати в «Айдар». Вони очікували, що перед ними всі будуть плакати, вибачатися, але ні. Потрібно було терпіти і чекати, не слухаючи їх вмовляння. Їм вірити не можна».

І знову, як у фільмах, через майже три роки ув’язнення, в один день до Олени кардинально змінилося ставлення у спостерігачів, вони були чимось стурбовані. Або, як з’ясувалося пізніше, незадоволені тим, що потрібно тепер робити з «терористкою». Її і ще деяких людей повезли до Святогірську – готувався обмін.

«Я взагалі не сподівалася, що живою звідти вийду», – зізнається Олена.

За ніч до планованого обміну ув’язнені намалювали прапор Новоросії і пізніше показали його співробітникам СБУ, представникам України та особисто Ірині Геращенко вже під час проходження через кордон.

«Я показала їм середній палець і сказала: ви нас не зламали. Ми прямуємо до ДНР», – на емоціях підсумовує постраждала.

Повна розповідь Олени Петрук – у відеосюжеті НА «Харків»

*«Правий сектор» – екстремістська організація, діяльність якої заборонена на території ЛДНР і РФ.

Джерело: НА «Харків»

#Donetsk_Peoples_Republic #ДНР #dpr #Донецьк #Донбас #воєнні_злочини #права_людини_ДНР #Омбудсмен_ДНР #Уповноважений_ДНР #таємні_тюрми