лого
Гаряча лінія: 071-301-73-52 (Фенікс); 071-404-69-29 (щодо питання безвісти зниклих і обміну полоненими*) ombudsman_dnr@mail.ru

Історія шестирічної Діани, якій допомогла “Справедлива допомога” і перед своєю трагічною загибеллю Доктор Ліза

ДОКТОР ЛІЗА: «МИ ПОВИННІ БИТИСЯ ЗА КОЖНУ МИТЬ ЗЕМНОГО ЖИТТЯ …»

Загибель Єлизавети Глінки жителі Донбасу сприйняли як власну біль, як жахливу несправедливість. Для тисяч нещасних вона була добрим посланцем небес.

І пішла на небеса …

З моменту початку конфлікту на сході України лікар-реаніматолог і фахівець із паліативної медицини Єлизавета Глінка регулярно відвідувала Донбас з гуманітарними місіями – для передачі медикаментів і продуктів харчування в лікарні, евакуації хворих і поранених дітей. Багатьох дітей з батьками вона супроводжувала на лікування в кращі російські медустанови. За період конфлікту в Донбасі вона відправила на лікування в Росію майже 500 важкохворих дітей з ДНР і ЛНР.

Навколо Доктора Лізи крутилася величезна, злагоджена машина з порятунку дітей, були задіяні десятки організацій і сотні людей. Завдяки своїй цілеспрямованості, вольових якостей і любові до людей вона була здатна все так гарно організувати. Маленька, усміхнена жінка з непохитним характером була «рушійним мотором» цього складного механізму і його душею. Працівники її фонду підрахували, що для вивезення кожної дитини до Російської Федерації було задіяно до 50 осіб з різних галузей.

6-річна Діана Попкова з Харцизька стала однією з останніх постраждалих дітей, яким Доктор Ліза допомогла особисто. У грудні 2016-го завдяки допомозі фонду «Справедлива допомога» дівчинка разом з бабусею пройшла реабілітаційний курс в дитячому психоневрологічному санаторії «Калуга-бор», який надає санаторно-курортну допомогу дітям із захворюваннями нервової системи різної етіології з порушеннями руху, та порушеннями сензитивності, які в тому числі поєднуються з хворобами кістково-м’язової системи.

Історія Діани стала широко відома у страшному 2014 році – про неї писали газети, знімали телесюжети. Історія її порятунку навіть лягла в основу створення пам’ятника в Дніпропетровську – дівчинка і український солдат, який врятував її від смерті. Адже навіть під час неоголошеної і несправедливої війни всі ми залишаємося людьми …

 АНГЕЛ, ЩО ВЦІЛІВ

У Калузькому санаторії лікують дітей з усіх куточків Росії. Діана з багатьма подружилася – малюки разом грали, спілкувалися. Якось один хлопчик, який теж приїхав з бабусею, став показувати Діані фотографії в телефоні: «Ось, дивись, моя мама, вона скоро мене забере». Дівчинка різко відвернулася і втекла з риданнями: «А коли моя мама до мене приїде? Я дуже за нею сумую… »

Бабуся Люба довго не могла заспокоїти онучку, обіймаючи її і примовляючи ласкаві слова. «Я тебе так люблю…» – прошепотіла дівчинка.

У Діани немає мами. І тата теж немає, і старшої сестрички, і другої бабусі. Всі вони загинули, коли намагалися на машині виїхати до безпечної зони. Живою залишилася лише маленька Діана. Це сталося 29 серпня 2014 року. «Обставини трагедії вдалося відновити по крихтах, про щось Діана стала розповідати лише зараз, через два роки, підтверджуючи слова деяких очевидців», – каже бабуся Діани Любов Микитівна Попкова.

… Коли почалися обстріли Харцизька, старший син Володя вивіз родину до родичів у село Амвросіївського району. Але і там було неспокійно. У той злощасний день родина виїхала в бік Старобешівського району. Кілька разів змінювали шлях через численні блокпости. Встигли від’їхати кілометрів десять від села, як загуркотіла канонада. На польовій дорозі машину зупинив солдат і попросив пити. Батько Діани вийшов, відкрив багажник, і тут – пряме попадання снаряда з боку українських військ…

«Сваха і старша онучка, 14-річна Даринка, загинули відразу, – сльози не дають говорити Любові Микитівні. – А невістка Танюша собою прикрила меншу дитину, тому вона і вижила, хоч її теж зачепило – осколком поранило плече… Діана розповідала: «Мама жила довше за всіх…».

Вижив і солдат, – як виявилося, військовослужбовець ЗСУ Іван Погорілий із Запоріжжя.

Неможливо уявити, що пережила дівчинка, яка отримала поранення плеча і довгі години стікала кров’ю на страшній спеці. Важко поранений солдат провів з дівчинкою залишок дня і всю ніч, втішав її як міг. Дівчинка через втрату крові сильно хотіла пити, але води не було. У темряві Ваня намагався розшукати в машині щось питне, знайшов якусь банку, зміг розбити її, але це була тушонка. На світанку чоловік взяв в машині вцілілі документи і гроші і вирішив пробиратися до людей. Зібравши останні сили, майже втрачаючи свідомість, Іван поповз у бік села. Він вирішив здатися, аби врятувати дитину.

Селяни, які прямували по дорозі, не відразу помітили на узбіччі ледве живих солдата і дитину, а коли хтось із них зупинився, відразу викликали підмогу. Поранених забрав медБТР. Діану відправили до Старобешевської лікарні, потім до Донецької обласної травматології. Її оформили як невідому – ослабіла дитина, перебуваючи в шоковому стані, мовчала. А серед переданих Іваном документів було лише свідоцтво про народження її сестрички. Двоє друзів, Андрій і Саша, дізнавшись про дівчинку, оприлюднили інформацію про неї в соціальних мережах. Лише за кілька днів бабуся Люба дізналася про трагедію, що сталася, і змогла приїхати до Діани.

«А з Ванею, рятівником нашим, ми бачилися, – розповіла Любов Микитівна. – Документи, що залишилися, повернув і гроші, все до копійки, хоч сума і невелика. Сказав, що Діана вирішила його долю, адже у нього самого двоє діток. «Я врятував Діану, а Діана врятувала мене», – ось його слова. Івана підлікували і він поїхав до свого рідного міста. Потім телефонував кілька разів, справлявся про здоров’я дівчинки… ».

 ДОПОМОГА – ДАЛЕКА І БЛИЗЬКА

«Нам допомагало стільки народу, у нас дійсно багато хороших, добрих людей, всім їм низький уклін, – каже Любов Микитівна. – Спочатку опікували військові, привозили продукти, дали машину, аби відвідувати лікарів, які провели повне обстеження Діани. З Донецька ми її забрали 15 вересня – поранення залікували, але були сильно уражені зв’язки і м’які тканини, порушилася іннервація. Ручка майже не боліла, але ми помітили, що дівчинка її зовсім не піднімає. Призначили реабілітаційну гімнастику, масаж, фізіотерапевтичні процедури».

Здоров’я дитини відновлювали в Харцизьку та Донецьку. Взимку 2015 року Діану обстежували у Ростовському військовому шпиталі, де лікарі, спостерігаючи за відновленням функції руки, все ще не виключали операцію. Наполегливо порадили раз на півроку проходити лікування в санаторіях.

У березні 2015-го з ініціативи фонду Олега Царьова Діана з бабусею побували у бальнеологічному санаторії «Полтава Крим» в Саках. Здавалося, реабілітація дитини йде добре. Але наступного разу потрапити у профільний санаторій виявилося неможливим. Бабуся через свою сором’язливість не могла оббивати пороги і «вибивати» поїздку, численні благодійні організації займалися іншими, більш терміновими справами …

Влітку 2016 року до родини Попкових приїхала знімальна група телеканалу «Росія» – відомий журналіст Олександр Рогаткин зняв фільм про трагічну долю родини Попкових. Журналісти пообіцяли знайти місце в санаторії для Діани через Всеросійський центр медицини катастроф. Здавалося, все узгодили, але Діана так і не потрапила на лікування. На якомусь етапі щось «не склалося», або когось відправили замість Діани…

Така необхідна допомога прийшла в грудні – про малятко з Харцизька дізналися в міжнародному фонді «Справедлива допомога». Доктора Лізу турбувало здоров’я дівчинки, яка перенесла поранення. Фахівці фонду в Москві та Донецьку, Апарат Уповноваженого з прав людини ДНР Дар’ї Морозової, голова Ради з прав людини при президентові РФ Михайло Федотов, учасник робочої групи Цивільного діалогу в Нормандському форматі і руху «Жіночі ініціативи за мир в Донбасі» Світлана Нетреба (до речі, мешканка Харцизьку) зробили можливим подальше лікування Діани Попкової.

 «ВСІ НАМАГАЛИСЯ НАМ ДОПОМОГТИ»

«У Москві нас зустріли представили фонду «Справедлива допомога», – розповіла Любов Микитівна Попкова. – А в санаторій відвезли представники Слідчого комітету Калуги, які співпрацюють з фондом. Там дуже красива природа, навкруги сосновий ліс, чисте повітря. Нас прийняли дуже тепло і душевно, розмістили в комфортабельному номері. Лікування отримали і я, і онучка. Різноманітні фізіотерапевтичні процедури, ЛФК, масаж, басейн, психологічна допомога, а ще спілкування з дітьми, заняття з вихователями дуже допомогли Діаночці. Ручка стала краще працювати, обмеженість руху майже непомітна. Дівчинка стала спокійнішою, впевненішою. А найголовніше, лікарі зробили висновок, що реабілітація йде успішно і онучці не доведеться робити операцію.

Це санаторій сімейного типу та атмосфера тут майже сімейна. Всі вітаються одне з одним, діти грають разом. У санаторії «Калуга-бор» дуже дбайливий персонал, нам всі намагалися допомогти. А коли дізналися, що ми з Донбасу, почали приносити Діані подарунки, одяг, солодощі. Після виписки головний лікар санаторію подарував онучці матрьошку – на добру пам’ять, а нянечки зібрали великий «тормозок» на дорогу.

Величезне спасибі всім людям, хто дбав про нас: організаторам поїздки – Апарату Уповноваженого з прав людини ДНР Дар’ї Морозової, московським правозахисникам, Харцизькому спонсору, який придбав нам квитки до Москви і назад і, звісно, співробітникам фонду Доктора Лізи. Я весь час думала: як шкода, що не вдалося поспілкуватися з нею особисто, адже стільки разів бачили її по телевізору. Вона дивовижна жінка.

Про те, що Доктор Ліза загинула в авіакатастрофі, ми дізналися в день трагедії, 25 грудня. Ми вже прямували додому з Москви. Щойно сіли в автобус, як стали передавати новини про падіння літаку. Я ніяк не могла повірити, що Єлизавети Петрівни більше немає. Як же так? Нещодавно вона світлим променем з’явилася в житті моєї онучки і раптом він згас … З важким серцем ми їхали з Москви … »

 * * *

«Ми ніколи не впевнені в тому, що ми повернемося живими, тому що війна – це пекло на землі. І я знаю, про що я кажу», – сказала Єлизавета Петрівна Глинка в Кремлі, на церемонії вручення державної премії за видатний внесок в області правозахисної діяльності. Це було на початку грудня, незадовго до її загибелі.

«Я ненавиджу смерть, вона мені огидна. Ми повинні боротися за кожну мить земного життя, за те, що нам дано на землі», – вважала Доктор Ліза.

Світла пам’ять Людині, яка врятувала сотні життів. Пам’яті Єлизавети Глінки

 Джерело: Рада при Президентові Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини